Лісова сертифікація – переважно добровільна ініціатива спрямована на забезпечення підтвердження ведення лісового господарства вимог щодо сталого розвитку, які закріплені відповідними міжнародними стандартами.
Виникла в зв’язку з погіршенням стану навколишнього природного середовища та, насамперед, в зв’язку з масовим винищенням лісів планети, особливо в тропічній зоні.

Мета – запобігти неетичному та невідповідному веденню лісового господарства.

Сталий розвиток лісового господарства передбачає досягнення екологічно орієнтованого, соціально прийнятного та економічно життєздатного ведення лісового господарства.

Екологічно орієнтоване лісове господарство спрямоване на   підтримку та збереження біологічного різноманіття; охорону рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин; збереження лісів, які мають високе природоохоронне значення; відмову від застосування хімічних препаратів та мінімізацію негативного впливу на довкілля.

Соціально прийнятне лісове господарство повинно забезпечувати права та соціальні гарантії працівників лісового господарства; враховувати та поважати права місцевого населення, їх соціальні, економічні та духовні потреби.
Економічно життєздатне лісове господарство спрямоване на досягнення економічної ефективності з врахуванням екологічної та соціальної складових; також не повинно призводити до погіршення продуктивного стану і використання лісових ресурсів.

Стандарти лісової сертифікації розроблені міжнародним лідером у цій галузі – Лісовою наглядовою радою (FSC), і є більш відомими як Принципи і Критерії FSC. Всього є 10 принципів та 56 критеріїв, які визначають як повинно вестися лісове господарство, щоб завдавати якнайменше екологічної, соціальної та економічної шкоди. Перші п’ять принципів мають переважно соціально-економічну спрямованість, інші п’ять – екологічну. Кожна акредитована Лісовою наглядовою радою організація, яка проводить сертифікацію, чи кожна країна, яка впроваджує сертифікацію під егідою FSC, зобов’язані використовувати 10 Принципів і Критеріїв як основоположний міжнародний стандарт. Цей стандарт може бути адаптований до умов кожного регіону за допомогою індикаторів та показників, які розробляються в межах існуючих принципів і критеріїв та враховують місцеві особливості ведення лісового господарства.
Ліси, які сертифіковані за схемою Лісової наглядової ради, отримують загальне визнання того, що ведення лісового господарства в них відбувається належним чином. Сертифікація лісів проводиться, як правило, третьою незалежною стороною (аудиторською організацією), щоб гарантувати об’єктивну та неупереджену оцінку лісоуправління.
Відрізняється від решти перевірок тим, що не має на меті покарати, а заохотити підприємства до покращення виконавчої діяльності.
Передбачається, що проведення лісової сертифікації допоможе вирішити конфлікти, що виникають у лісовому господарстві, отримати розуміння та довіру з боку місцевого населення. В великій мірі враховуються також соціальні питання працівників, зв’язки з неурядовими екологічними та природоохоронними організаціями.

Потреба проведення сертифікації лісів області виникла в зв’язку з необхідністю оцінити рівень ведення господарства в лісогосподарських підприємствах Закарпаття у відповідності до вимог міжнародних стандартів Лісової наглядової ради. Оцінка проводилась акредитованою Лісовою наглядовою радою міжнародною аудиторською організацією SGS Qualifor та мала на меті оцінити відповідність лісового господарства згідно кожного критерію.

ЛІСОВА СЕРТИФІКАЦІЯ – ініціатива, спрямована на забезпечення і підтвердження ведення лісового господарства встановленим екологічним, економічним та соціальним міжнародним стандартам   (Принципам і Критеріям)

10 принципів Лісової наглядової ради (FSC)

Принципи FSC

 Принцип 1.  Відповідність законодавству і принципам ЛОР.

Ведення лісового господарства має відповідати чинному законодавству України, міжнародним договорам та угодам, що ратифіковані Україною, а також відповідати Принципам і Критеріям ЛОР.

 Принцип 2.  Права та обов’язки  власників і користувачів.

Довгострокові права на володіння і користування земельними і лісовими ресурсами повинні бути чітко визначені, задокументовані та оформлені згідно з чинним законодавством.

Принцип 3.  Права корінних народів.1

Слід визнавати і поважати юридичні і традиційні права корінних народів на володіння, користування і управління їх землями, територіями та ресурсами.

1 В Україні відсутні народи, народності, етнічні групи які відповідають визначенню корінних народів, поданому Організацією Об’єднаних Націй, тому Принцип 3 ЛОР не застосовується в Україні.

Принцип 4. Стосунки з місцевим населенням і права працівників.

Лісогосподарська діяльність повинна підтримувати або поліпшувати у довгостроковій перспективі соціально-економічний добробут працівників лісового господарства і місцевих громад.

 Принцип 5.  Використання лісу.

Лісогосподарські заходи повинні бути спрямовані на ефективне багатоцільове використання продуктів і функцій лісу з метою підвищення економічної стійкості підприємства та одержання широкого спектра екологічних і соціальних вигод.

 Принцип 6.  Вплив на навколишнє природне середовище.

Ведення лісового господарства повинно забезпечувати збереження лісового біорізноманіття і пов’язаних із ним цінностей, водних ресурсів, грунтів, а також унікальних і нестійких лісових екосистем і ландшафтів, підтримуючи тим самим екологічні функції і цілісність лісу.

Принцип 7.   План заходів щодо ведення господарства.

План заходів щодо ведення лісового господарства, складений з урахуванням масштабу та інтенсивності проведених робіт, повинен існувати в письмовому вигляді, виконуватися і вчасно уточнюватися. В ньому повинні бути чітко сформульовані довгострокові цілі і завдання ведення лісового господарства, а також способи їхнього досягнення .

 Принцип  8.    Моніторинг і оцінка.

Відповідно до масштабу та інтенсивності лісогосподарських заходів повинний вестися моніторинг за станом лісу, обсягом  лісогосподарської продукції, ланцюжком від заготівельника до споживача, лісогосподарськими заходами, їх соціальними та екологічними наслідками.

 Принцип  9.    Збереження особливо цінних лісів.

Ведення лісового господарства в особливо цінних для збереження лісах має сприяти підтримці або покращенню відповідних характеристик цих лісів. Прийняття рішення стосовно особливо цинних для збереження лісів повинно плануватися з особливою обережністю, прискіпливо враховуючи усі можливі наслідки.