Хілмар Фіольмі – інтервью
Хілмар Фіольмі: «Українські партнери сприйняли європейські підходи до лісівництва, а водночас і нас багато чому навчили»
Міжнародний радник Швейцарсько-українського проекту FORZA підбивав підсумки кількарічної роботи

Ім’я Хілмара Фіольмі добре відоме закарпатським лісівникам, а також багатьом мешканцям закарпатських міст та сіл — понад 5 років експерт ділився власним багатющим досвідом з місцевими експертами, допомагав впроваджувати ряд новацій у лісівництві, будучи міжнародним радником Швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA. Наприкінці минулого року він завершив роботу в Ужгороді, проте продовжував консультувати фахівців проекту, а нещодавно прибув до України з кількаденною місією, щоб оцінити досягнення проекту та їх використання українською стороною. Користуючись нагодою, ми розпитали Хілмара Фіольмі про його враження і побажання.

— Пане Хілмар, як Ви оцінюєте роботу міжнародного проекту FORZA та загалом розвиток лісового господарства в краї, спостерігаючи за ним вже не як безпосередній учасник, а як експерт-консультант.

— Я дуже радий повернутися і задоволений побаченим, тим, що відбулося за 9 місяців, протягом яких я вже не працював в Україні. Проект відмінно реалізовує заплановані заходи, команда під керівництвом Лесі Лойко успішно справляється із поставленими завданнями. Помітно значний прогрес. Хорошими прикладами є поступове впровадження стратегічних планів розвитку громад в селах Нижній Бистрий та Богдан, а також співпраця з лісівниками щодо запровадження природоохоронних практик багатоцільвого ведення лісового господарства, так званого наближеного до природи лісівництва. Цей підхід полягає у запровадженні системи лісогосподарських заходів, які забезпечують наявність постійного лісового покриву, а також виконання лісом усіх його функцій (як джерела деревини, грибів, ягід, …   туристично-рекреаційної функцій тощо). Лісівники-лісовпорядники та виробничники вже непогано розуміють ідею цієї системи господарювання та погоджуються з її доцільністю, але проекту ще потрібно провести грунтовну роботу для навчання широких верств лісівників практичному застосуванню наближеного до природи лісівництва. Крім цього, цей інноваційний для України підхід потребує закріплення на законодавчому рівні. Правилами поліпшення якісного складу лісів, що вже затверджені Постановою Кабміну України в 2007 році задекларовано можливість застосування рубок переформування задля забезпечення багатоцільового ведення лісового господарства на основі принципів, наближених до природи з урахуванням соціальних, екологічних та економічних вимог, але це є лише рамковий документ. До Правил ще потрібні конкретні інструкції, в яких йшлося б про практичні кроки застосування цього підходу задля досягнення згаданої мети. Саме тому наразі партнери проекту -фахівці ВО «Укрдержліспроект» та Державного комітетом лісового господарства України у співпраці з науковцями та проектом FORZA розробляють зміни та доповнення до Інструкцій з лісовпорядкування, а також з проведення рубок формування і оздоровлення лісів.   Зазначу, що процес вдосконалення нормативних документів – це тривалий процес, наприклад, у Швейцарії формування подібних інструкцій триває і сьогодні, крім того, там ще складніше, оскільки в різних кантонах існують свої закони. Але увесь процес роботи та наявні напрацювання дають змогу стверджувати, що проект FORZA таки має позитивний вплив і демонструє успішні результати.

— На скільки ефективно, на Вашу думку, українські партнери проекту використовують надбання, отримані завдяки міжнародній допомозі?

— Мені особливо приємно, що наші партнери сприйняли більшість із наших підходів і наразі на практиці здійснюють важливі кроки для забезпечення сталого розвитку лісового господарства в області. У розмовах вони кажуть, що проект допоміг по-іншому подивитися на принципи лісогосподарювання і навіть змусив інакше мислити, у дечому змінивши сприйняття питань   використання лісових ресурсів. Зокрема, важливо, що партнери мають намір продовжувати розпочату роботу і по завершенню проекту. Звісно, існують відмінності у конкретних ситуаціях, але загальна тенденція є саме такою.

— Оцінюючи українські реалії з 2003 року, чи відзначаєте Ви позитивні зрушення у законодавстві щодо лісового сектору?

— Так, однозначно відбуваються позитивні і важливі зрушення, зокрема, та ж вищезгадана Постанова Кабінету Міністрів України, що передбачає можливість проведення рубок переформування. Хоча від прийняття держаних рішень у сфері лісового господарства до їх реалізації на практиці все ж потрібен певний час. Всі партнери проекту- ВО «Укрдержліспроект», облуправління лісового господарства і інші змогли одразу запроваджувати інноваційні методи, тому що пілотні території проекту (Хустський і Рахівський держлісгоспи) отримали від Держкомлісгоспу дослідний статус. Партнери проекту на всіх рівнях запевняють, що і після завершення проекту   пропаговані методи застосовуватимуться і надалі.
Ми активно працювали саме у тих сферах, де законодавчі зрушення раніше здійснювалися повільно. Зокрема, один з напрямків роботи — взаємодія лісівників і громад. Саме тут позитивних зрушень на державному рівні, на жаль, найменше, і потрібно докласти ще чимало зусиль, щоб українські громади діяли за західноєвропейськими стандартами. Йдеться в основному про участь громад в обговоренні питань лісового господарства та вплив громад на прийняття рішень щодо використання лісових ресурсів, які знаходяться біля території громади і від яких ця громада залежить.   Проект сприяв налагодженню взаємодії між лісівниками і громадою, але наразі в Україні жодних пропозицій щодо законодавчого закріплення такого підходу немає.

— У Європі вплив громади на прийняття рішень лісівниками закріплено законодавчо?

— У багатьох країнах це просто загальноприйнята практика, коли громадськість має відповідні інструменти і можливості відстоювати і лобіювати власні інтереси та потреби, повязані з лісом, висловлює свою думку, бачення щодо господарювання у лісі, і тому органи державної влади та лісового господартсва не мають одноосібного права на прийняття рішень. Україна, до речі, ратифікувала міжнародні документи, які цього вимагають. Зокрема, Карпатська конвенція та Санкт-Петербурзька декларація передбачають залучення громадськості і врахування її точки зору у питаннях управління природними ресурсами. Орхуська конвенція гарантує доступ громадськості до екологічної інформації, вона також охоплює кілька аспектів підвищення ролі громадських дебатів і громадської участі в питаннях довкілля.

— Чому цей принцип не є головним в Україні? Не вистачає законодавчого підґрунтя чи бажання людей?

— Думаю, що це питання пріоритетів. Тут не потрібно розробляти спеціальні інструкції та нормативні документи, це достатньо простий процес, але потребує часу   та бажання і політичної волі на всіх рівнях. Зараз питання участі громад у прийнятті рішень щодо природних ресурсів не є пріоритетним для політиків. Але спостерігаємо і приклади достатньо швидкої зміни пріоритетів — після минулорічних паводків українські високопосадовці зробили вагомі декларації щодо ведення лісового господарства в Карпатському регіоні. Такі політичні декларації впливають і на пріоритети. Політики вже сьогодні надають більше уваги лісогосподарюванню у своїй політичній програмі. Загалом раніше на пострадянському просторі думка представників місцевих громад щодо управління лісовими ресурсами мало цікавила органи влади. Проект працює лише в трьох громадах і цим не може вплинути на процес мислення всього населення, але певний поштовх здійснено. Насправді пройде ще багато років, поки громади активно долучатимуться до процесу прийняття рішень щодо їхнього життя. Складним цей процес робить ще й те, що, на жаль, мало активних рішучих сил на місцях, у громадах часто просто нема кому виконувати активну роль, бо багато таких ініціативних людей виїжджають жити у великі міста або їдуть на заробітки, а офіційні представники органів місцевого самоврядування не завжди проявляють належну активність.

— Порівнюючи досвід роботи у різних державах, на скільки легко чи важко Вам було працювати в Україні?

— Я справді працював у багатьох країнах і завжди з лісогосподарських питань. Кожна країна має свій унікальний набір труднощів, до якого потрібен індивідуальний підхід. Країни Східної Європи та колишні радянські республіки застосовують, можна сказати, стандартну   систему лісовпорядкування та ведення лісового господарства, але після 1990 року кожна з них розвивалася власним шляхом . Ці країни можуть переймати одна від одної свій досвід розвитку. Лісівники загалом є консервативними людьми і цьому є цілком логічне пояснення. Адже, на відміну від інших сільськогосподарських культур, вирощування дерев потребує тривалого часу і тому господарська помилка може виявитися через багато років. Тож слід ретельно продумовувати   рішення, щоб уникнути труднощів в майбутньому. Порівняно з іншими країнами в Україні працювати було і легко, і складно. Цілком справедливим буде сказати, що рівень професіоналізму місцевих фахівців є дуже високим, вони віддані справі і щиро зацікавлені у належному та ефективному веденні справ. Звичайно, є й труднощі, які їм слід вирішити. Наприклад, прийняття рішення щодо збереження суцільних рубок чи застосування наближеного до природи лісівництва у значній мірі залежить від економічних міркувань і саме вони будуть важливим фактором щодо використання методів лісівництва і у майбутньому. Це одна з причин, чому FORZA велику увагу приділяє економічним аспектам різних лісівничих методів.

— Чого найбільше не вистачає українському лісівництву, які проблеми, на Вашу думку, слід вирішувати насамперед?

—    Дуже важливою умовою розвитку лісового сектору є наявність загальної стратегії його розвитку. Щоб приймати правильні управлінські рішення, потрібно   мати довгострокове бачення розвитку, яке передбачало б використання усіх функцій лісу, а не лише деревини. Нажаль,   існуюча в Україні стратегія розвитку лісового господарства, здебільше орієнтована на використання лісу як джерела деревини.   В інших країнах зазвичай є конкретні стратегії не лише щодо лісового господарства, а щодо місця і ролі лісу у суспільстві загалом, тобто не лише план дій як виробничої, а як комплексної галузі. При використанні таких підходів лісове господарство   Карпатського регіону матиме змогу продукувати не лише деревні та недеревні ресурси, але також надавати соціальні послуги суспільству. Саме такими є послуги лісівників пов’язані   із збереженням та підтриманням функцій лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного, рекреаційно-оздоровчого, водозахисного та водорегулюючого і іншого значення.
Мені відомо, що в Україні існує урядовий намір перевести усі ліси до компетенції Держкомлісгоспу. Якщо це станеться, то для уряду України це буде хорошою можливістю розробити комплексну стратегію розвитку лісового сектору.

— Після припинення діяльності проекту FORZA, які з його ініціатив та результатів «житимуть власним життям»?

— Це питання власне зачіпає мету мого приїзду. Я саме розглядаю, які заходи проекту будуть використані партнерами у майбутньому. На мою думку, наразі цілком зрозуміло, що принципи наближеного до природи лісівництва достатньо закріплені і матимуть застосовування й   надалі, наші партнери це чітко задекларували. І цьому є дві причини: лісівники усвідомлюють, що це ефективний підхід для Карпатського регіону, а по-друге, таку ідею підтримують і високопосадовці, які формують загальний напрям розвитку лісогосподарювання. Ми також працювали над технологічним оновленням лісового господарства, сприяли запровадженню ГІС-технологій. Цими технологіями вже активно користуються фахівці Укрдержліспроекту та місцевих партнерів проекту і вважають їх незамінним корисним інструментом. Спеціалізовані навчальні заклади внесли до своїх планів відповідно розроблені курси, а це гарантує, що нове покоління лісівників буде ознайомлене з новітніми підходами. Отже, існує чудова передумова для забезпечення сталості напрацювань проекту.
Хочу також відзначити, що і ставлення людей змінилося. Вже зараз громади самі шукають шляхи вирішення наявних проблем замість того, щоб сидіти і чекати, хто б цю проблему усунув. Хоч суджу лише з прикладу трьох громад, але ми очікуємо, що на пілотних територіях буде накопичено критичну масу ідей, конкретних прикладів громадської активності, що продовжать життя за межами проекту. Від представників громад ми неодноразово чули, що допомогли їм підвищити імідж села і надихнули бажанням шукати різні шляхи покращення добробуту громади. Якщо ще декілька років тому FORZA запроваджувала влаштування берегоукріплення у Нижньому Бистрому залучаючи підрядників, то сьогодні основну роботу з берегоукріплень здійснюють самі мешканці власними силами та засобами, а проект лише допомагає матеріалами. Підтримка проектом жіночих ініціатив сприяла тому, що сьогодні чимало жінок задіяні у сфері сільського зеленого туризму і продовжуватимуть роботу у цьому напрямку.

— Що б Ви порадили та побажали закарпатським лісівникам, а також колективу фахівців проекту FORZA у зв’язку із наближенням його завершення?

— Коли б я не приїхав на Закарпаття, я почуваю себе як удома. Мені завжди приємно було працювати з місцевими фахівцями. Я оптимістично налаштований на те, що і надалі все складатиметься успішно як для лісів, так і, звісно, для лісівників та інших мешканців області. Працюючи тут, я сам багато чому навчився і сподіваюся, що лісівники теж отримали користь від роботи з проектом. До речі, проект завершить свою роботу, але впровадження ідей FORZA не зупиняється. Фактичним результатом кількарічної роботи маємо команду спеціалістів, які продовжуватимуть працювати у цій галузі на незалежній основі як неурядова громадська організація. Новостворена ГО «Агенство сприяння сталому розвитку в Карпатському регіоні «ФОРЗА» і надалі просуватиме підходи, що розроблені в рамках проекту FORZA у сфері багатоцільового управління природними ресурсами, розвитку кластерів, туризму та використання переваг лісу для покращення життєвого рівня місцевого населення. І я радий, що це група дуже здібних фахівців, які мають чітку мотивацію роботи у лісівничій сфері, а також вагомий досвід. Сподіваюся, що матиму шанс ще неодноразово повертатися на Закарпаття, вже як турист. Але ви можете бути певні, що мій інтерес до розвитку лісового господарства продовжуватиметься, і я підтримуватиму контакти з закарпатськими колегами та друзями.

Для довідки.

Хілмар Фіольмі – Народився в Швейцарії, але вже протягом багатьох років проживає в Канаді.
Має освіту в сфері лісового господарства та бізнес-управління.
Працював консультантом та менеджером лісогосподарських проектів   в багатьох країнах: Албанія, Росія, Україна, Карибські острови, Китай, Індонезія, Туркменістан.
З 2003 по 2008 рік працював в Україні міжнародним радником Швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA.

Ганна ТАРКАНІЙ