У Брустурянському лісгоспі триває реалізація новорічних ялинок
27.12.2018
Торгівлю легальними ялинками розгорнули на Воловеччині біля перевалу (ВІДЕО)
28.12.2018

Чи вирубують лісівники Карпати: що говорять цифри

«Гуцульський Париж» – так називали в давнину  місто Рахів. Нині воно найвисокогірніше в Україні – розкинулось поміж гір на висоті 820 м над рівнем моря й має ще назву «місто стихій». Бо як засвідчують метеорологічні спостереження, тут буває найбільше в країні гроз: упродовж року майже 50 днів припадає на громи та блискавки. Минулого літа Рахів спіткало лихо: сильна злива упродовж півгодини спровокувала значне підвищення рівнів води з подальшим виходом її за межі берегів у потічку Буркут. Було затоплено вісім вулиць, півсотні будинків, десятки автомобілів, знесено два мости…

«Причиною біди є нищення Карпат» – в один голос заволала преса.

«Ні, спричинило її далеко не вирубування лісів, – заявив в інтерв’ю одному з телеканалів колишній керівник комунальної служби району пан Анатолій (на жаль, прізвища свого не назвав). І пояснив: – Дуже низько посадили мости, коли будували, вони й перегородили дорогу потокам, що несли за собою каміння, гравій, деревину. Штучну загату створили й саморобні берегоукріплення з автомобільних шин. Та й саме замулення потоку зіграло негативну роль: якби ж то його були розчистили на глибину хоча б 2 метри».

Корінь біди назвав на позачерговій сесії районної ради і голова РДА Павло Басараба: це – людський фактор. «Потічок із 4–6-ти метрів завширшки звузили до одного, от і не могла вода, стікаючи з гір, потрапити в русло» – наголосив він.

А преса продовжувала трубити: у паводку винні лисі гори, Карпати надмірно вирубують. Що кажуть факти, лісова статистика? Якраз тієї пори, коли розбушувалася стихія, я перебував у гуцульському краї і навідався до Рахівського лісового дослідного господарства, аби почути відповідь з перших уст – від директора підприємства, Заслуженого лісівника України, кандидата сільськогосподарських наук Володимира Приступи.  На керівній посаді він  із 1998 р., вміло керує одним із найбільших в області лісгоспів, який твердо тримає курс на безперервне, невиснажливе лісокористування, чим дотримується основного принципу сталого розвитку щодо збереження ресурсів, використання екологічного потенціалу лісів. Головне, над чим працюють, – відтворення корінних високопродуктивних, біологічно стійких деревостанів з високими ґрунтозахисними та водорегулюючими властивостями. Про уроки підприємства детально розповідав «Лісовий і мисливський журнал» у №4 за минулий рік. Сьогодні з цифрами в руках загляньмо в минуле, порівняймо із сьогоденням.

–Надмірне вирубування лісів загалом у Карпатському регіоні проводили у післявоєнний період, протягом 1947–1957 рр. обсяги рубок у 2–3 рази перевищували розрахункову лісосіку, – розповідає Володимир Михайлович. – Так, 1949 р. лісосічний фонд у Рахівському лісгоспі розробляли, крім нього, ще п’ять лісокористувачів і  вирубали 550 тис. м3 деревини. Приблизно в таких обсягах вибирався ліс у 1947–1957 рр. Що стосується суто лісгоспу, то маємо дані з матеріалів лісовпорядкування, яке проводиться через кожні десять років, починаючи з 1951-ого і до останнього у 2011 р.

–Про що говорять вони?

–Посилатимусь на цифри і ще раз на цифри. Покрита лісом площа 1951 р. становила 41,2 тис. га, починаючи з 1979 р. – в межах 38–39 тис. га (це пов’язано з передачею кращих лісів до Карпатського біосферного заповідника). Цікаво порівняти деревостани за групами: коли під час першого лісовпорядкування до І групи (тобто захисних) було віднесено 14,3%, до ІІ (експлуатаційні) – 69,2%, то 2011 р. маємо вже такі дані: І гр. – 69,1%, ІІ гр. – 30,9%. Відчутна різниця?

–Безперечно. А як змінився загальний запас насаджень?

–Якщо 1951 р. становив 14,6 млн м3, то через десять років інтенсивного вирубування зменшився до 11,6 млн, ще через десять років трохи зріс – до 12,1 млн м3. Після того, як у республіці схаменулися й ударили на сполох через масове знелісення, було прийнято відомий Закон  про  охорону природи. Згідно з його вимогами розрахункову лісосіку привели у відповідність з правилами лісовпорядкування й рубки почали вести в межах науково обґрунтованої норми. Це дало позитивний результат – 2011 р. загальний запас насаджень наблизився до 16 млн м3.

–Володимире Михайловичу,  відійдімо від загальних показників і зупинімося на середніх по насадженнях – віку, бонітету, запасу, приросту… Вони теж красномовні.

–Так. Середній вік насаджень у середині минулого століття був 63 роки, тепер сягнув 78–ми. Бонітет (показник продуктивності) зменшився з Іа,7 до Іа,2. Що це означає? Те, що ліс старіє, втрачає якість. Це дзвіночок і дуже серйозний: маємо багато хворих, вражених шкідниками деревостанів. І кількість їх зростатиме – на інше сподіватися не можна. Середній приріст деревини в останні десятиріччя тримається на рівні 5–5,5 м3 на гектарі, тобто за рік по лісгоспу приростає понад 200 тис. м3. А скільки вибирається? Розрахункова лісосіка по головному користуванню становить 53,1 тис.м3 – вона зменшилася порівняно з 1951 р. у 5 (!) разів. Фактичний відпуск лісу на сьогодні становить близько 110 тис. м3, тобто половина приросту залишається. Рік у рік зростають площі пристигаючих, стиглих, перестиглих лісів, у підсумку вони переходять до категорії малопродуктивних, втрачають якість. А коли ще врахувати катастрофічні всихання смереки…

Отака ось картина. Замість того, щоб з користю для держави, для людей використовувати деревину, накладаємо всілякі заборони й допускаємо, щоб вона гнила, пропадала. Замість того, щоб сприяти відновленню молодих, здорових, стійких лісів на місці старих, які віджили свій вік, підсовуємо лісівникам  сюрпризи за сюрпризами – типу тих, що пов’язані з повнотою 0,1 у нових Санітарних правилах, типу неймовірних податків… Але це тема іншої розмови. Нині ж на конкретних прикладах  з  діяльності Рахівського лісгоспу ми бачимо, що не знищують, не вирубують Карпати  горяни.

Тепер про ще один закид на адресу лісівників: їх часто–густо звинувачують у виникненні паводків  на стрімких річках , які в окремі роки переростають у катастрофічні повені. За даними 40–річних стаціонарних експериментальних досліджень вчених УкрНДІ гірського лісівництва деревостани в горах за певних сприятливих для водорегулювання умов здатні до 4-х разів зменшувати піки паводків. Однак, як показують дослідження, навіть за оптимальних показників лісостанів, грунтових і передпаводкових метеорологічних та інших умов водорегулююча роль лісу має певну межу. За надмірних опадів і високої насиченості вологою ліс і за 100% лісистості регіону не може повністю перевести поверхневий стік у внутрішньогрунтовий та зарегулювати паводкові процеси. Для стиглих лісостанів такою межею є добова величина опадів 175 мм, а при інтенсивних зливах 100 мм. Перевищення цих показників викликає катастрофічні повені навіть там, де господарська діяльність у лісах не велась.

На підтвердження слів вчених розповім про уроки далекої від нас країни, яка має схожі з нашими проблеми в боротьбі з паводками та повенями. Отже, від гір гуцульських…

…до гір сеульських

«Нетиха вода»: як борються з повенями в «країні тихого ранку»

Через тиждень після того, як український Рахів у буквальному розумінні слова «поплив», потужна повінь накрила «країну тихого ранку» – так індійський поет Рабіндранат Тагор назвав Південну Корею. Від злив і повеней постраждали центр і північ, зокрема столичний регіон, вода затопила понад сім сотень будинків у містах і селах.

Далека азійська країна належить до когорти тих, що мають обмежений доступ до водних ресурсів. Внаслідок великої густоти населення та малої території кількість опадів на душу населення  тут становить лише одну восьму середньосвітового показника. Крім того, 70% опадів припадає на так званий період дощів з липня до вересня, вони швидко збігають в океан, руйнуючи все на своєму шляху. За останні два десятиліття кількість днів із сильними зливами (понад 100 мм опадів) зросла в 1,7 раза. Щорічна шкода, згідно з підрахунками, переступила позначку 2 млрд дол., ще більше коштів вкладають у відновлення.

І це не зважаючи на те, що країна потопає в зелені. Саме так: усі гори (а вони займають понад 65% території) покриті лісом. Хоч тутешня територія знає досить тривалий період знелісення. Наприкінці ХІХ ст., як розповів професор сеульського університету  Кукмін Сунг Гул Хонг, лише Сеул був оточений лісами – їх там просто забороняли рубати. Далі від столиці дерева та кущі масово йшли на опалення. Із завоюванням країни японцями 1910 р. велися промислові вирубки, що теж підірвало здоровя зеленого друга. А вже під час Корейської війни 1950–1953 рр. на півострові що не спалили, то остаточно дорубали. Схили гір осиротіли… Кардинально змінилася ситуація в 1960-ті роки, коли уряд прийняв рішення знову озеленити країну, тому на сьогодні майже дві третини території під посадками. «У багатьох відношеннях Корея є зразком для решти світу в питаннях розвитку лісів», – так писав у дослідженні піонер руху на захист навколишнього середовища Лестер Р. Браун.

Південна Корея нині   вже дещо менше потерпає від стихій. Якщо зливові води раніше просто стікали в річки, тепер вони поглинаються гірськими лісами, які створили своєрідну систему контролю за  повенями. Корейці  зрозуміли: без лісу не добитися забезпечення достатніх водних ресурсів, поліпшення якості води, регулювання повеневих вод, створення багатоцільового простору для жителів. Водночас вони переконалися: якщо раптово випаде понад 100 мм опадів, не врятує навіть найміцніший зелений щит. Потрібен цілий комплекс дій: належний догляд за руслами річок і потічків, за дорожньою мережею; створення цілісної системи доброякісних гідротехнічних споруд для зарегулювання паводкових стоків у періоди інтенсивних дощів; своєчасне і повне проведення протиерозійних, протизсувних заходів. Потрібне, звичайно, подальше збільшення лісистості: відповідно до Національного плану розвитку лісового господарства головною метою оголошено «стійке управління лісовим господарством як ключовим ресурсом і серцевиною підвищення якості  життя корейців, народження нації, яка живе в гармонії з природою». Одним зі стратегічних завдань стало створення так званої «Загальної системи озеленення», яка передбачає збереження лісів у міських межах і організації зелених мереж, що поєднують міські та сільські посадки.

 Практичні кроки реалізації добрих намірів нині бачиш у країні повсюдно: на прикладах одягнутих у зелене річок, озер, великих і малих міст. «Природі завжди є місце навіть у найурбанізованіших районах Сеула», – кажуть мешканці столиці і продовжують озеленювати свої двори, вулиці, квартали, потічки. Не відстає від них уся країна.

Такого б ставлення до природи киянам, усім українцям.

Текстівки

До першої частини

Директор Рахівського лісгоспу Володимир Приступа: «Рубками головного користування вибираємо менше 50% річного приросту деревини, тоді коли в країнах Західної Європи цей показник сягає 90%»

До другої частини

Майже дві третини території Південної Кореї – під рукотворними лісами, які не лише виконують важливу водорегулюючу роль, а й стали улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів

 

Микола ПУГОВИЦЯ,

Закарпаття – Південна Корея,

фото автора

Коментарі вимкнені.